Територія химерної та гостросюжетної прози
Ексклюзивні оповідання та трилери від автора. Купуйте твори безпосередньо, підтримуючи творчість та нові проекти.
Яку книгу прочитати сьогодні?
Не знаєте, з чого почати знайомство з моєю творчістю? Пройдіть цей короткий інтерактивний тест (всього 3 швидких запитання), і я підберу ідеальну книгу під ваш сьогоднішній настрій.
Чисті файли (.txt) для рідери
Придбавши книгу, ви отримуєте можливість завантажити чистий текстовий файл (.txt). Його можна читати на будь-яких електронних книгах (Kindle, PocketBook тощо), смартфонах чи комп'ютерах. Жодних обмежень та прив'язки до закритих додатків великих книгарень.
Купівля напряму в автора
Купуючи твори безпосередньо у мене, ви підтримуєте творчість на 100%. Жодних посередників, дистриб'юторів чи високих комісій маркетплейсів. Кожна гривня йде на фінансування написання нових романів та створення скульптур.
Спершу читайте, потім купуйте
Будь-який твір має великий безкоштовний ознайомчий фрагмент (а для роману «ІНДАСТРІЗ» — це Передмова та перші 4 розділи!). Ви зможете повністю зануритися в атмосферу та сюжет і придбати платну частину лише тоді, коли переконаєтеся, що історія вас захопила.
Художнє різьблення по дереву
Завітайте до моєї художньої майстерні. Перегляньте унікальні авторські скульптури, панно та предмети декору ручної роботи, де кожна лінія оживає в дереві.
Доторк потойбіччя
Збірка вибраних поезій письменника та різьбяра
Таємниця початку: Доторк потойбіччя
В основі цієї збірки — переживання, що назавжди змінило моє сприйняття життя, смерті й самої реальності.
Однієї морозної ночі у 1980-х, опинившись на межі небуття, я відчув, як нестерпний холод поступається теплу, спокою та майже блаженній невагомості. Аж раптом серед снігових заметів з’явилася чорна постать. Вона назвала мене на ім’я, зникла — і за мить постала зовсім поруч із моторошним запитанням: «Чого ти сюди прийшов?!»
Ці слова повернули мене до тями, а разом із нею — до холоду, болю й відчайдушної боротьби за життя.
Відлуння тієї ночі втілилося в поезії «Доторк потойбіччя», що стала титульним твором збірки. Її сторінки — це ліричні й філософські роздуми про крихкість людського буття, таємницю смерті, силу духу та незриму межу між світами.
Доторк потойбіччя
В морозну ніч світили зорі і зачудований я снив. В багатовимірнім просто́рі думки снували дуже кволі стан невагомості п’янив. В якийсь момент я усвідомив, що біль від холоду минув. Спочатку вивертав, судомив, ламав і навіть знерухомив та врешті – ніби і не був. Тепло по тілу розливалось, а з ним і спокій, німота. Не хвилювало як це сталось. Та й зрештою, хвала, що склалось все так. А інше – річ пуста. І серед тиші й упокою один на неосяжний світ у вічності передпокою почув я мовою слабкою своє ім’я… А далі вслід із купи снігу як примара з’явився чорний лячний лик. Чи не привиділась почвара? Чи це якась тутешня кара? Погрозою просякнук клик. І зник. А я все видивлявся. Розбурхалась остигла кров. Та раптом силует піднявся вже поруч. Він у очі вп’явся, й спитав: ЧОГО СЮДИ ПРИЙШОВ?!? Обличчя чорне і холодне, лиш очі світяться в пітьмі. І все навколо неприродне і запитання безборонне повторювалось як у сні. Підвівся похапцем на ліктях і усвідомить не бажав, що кольорове розмаїття розтало, як і те жахіття і тільки я в снігу лежав. І знову вітрюган поглинув розпачливе моє виття. Страждав від мук, але не гинув, коли безпам’ятство це скинув і піднімався до життя. Я звівся, я стояв ногами! Я звідкись сили віднайшов. І повертаючись до тями, промерзлими як лід ступнями, я випростався і пішов.
Холодно
Холодно Ціпеніють м’язи і думки злипаються в глейку масу неповороткого ступору В цю пору Я бездумна істота, що рухає порухи, тче своє плетиво, зрить та не баче ніц… Боляче Але то лише спогади, то лише пам’ять минулих погибелей на мою голову Темною плямою на моїй вічності, на моїй совісті Без усвідомлення, без покаяння, без сповіді… Що це тут? Я ніби я, але я залишаюся осторонь «Охолонь Може так ти почуєш щось більше ніж смуток від самості багатошаровості» Знов не ті Ці думки, що зринають на мить і згорають без жару, без попелу Я торкаюсь обличчя, але не від жалю, не зопалу. Я бреду по застиглому часі без жодного Усвідомлення.
Передчуття
І знов на порозі і знову дивлюсь в далечінь. Трухлява влаштованість сипле на голову згар. Змітає брехню та виводить з омани видінь. Підбурює вирішить справ непідйомний тягар. Я тут, я живий, я прокинувся знову навстріч: Вдихаю з жадобою, слухаю шепіт душі. Я прагну відновленням сил запалити цю ніч, Зродитись у прозі або написати вірші. З віршами морока – блукаю неначе в пітьмі, Казав Горліс-Горський, писати їх краще в тюрмі. Я знаю, що важко. Я бачив усе це не раз. В моїх діафільмах блукають дитячі страхи. Моя голова ніби сховок минулих образ - Відтворює мертве, занурює в розпач шляхи. Але ж Боже збав, відступитись хоча би на мить, Покластись на течію в мутній стоячій воді, Що рештками мрій і уявлень про щастя – смердить, Плекаючи винайти спокій і сон в забутті. Не знаю, що буде, та знаю, що тільки не це, Минають століття, а я лиш пошарпав лице.
Звір
Смиренний дух, покора й лагідність в душі. І без спокус, думки спокійні і ясні. Не марнуватися минущим, не вдаватись до гріха, Прагнув він та вийшла доля та лиха! Зненацька серед ночі клич звіра розбудив, Дуже недоречно він манив. Далекий крик навіяв сумніви в речах І звідкись сум, розчарування, навіть страх. Він неприборканість цю люту вже колись переборов, Тож убити звіра звівся і пішов. Він пробирався лісом, і степ не зупиняв, День за днем він звіра доганяв. І лиш зима скінчила пошуки усі. Біля струмка побачив звіра вдалині. Він в мить прицілився та пальцем доторкнувся до гачка - Тишу постріл той зненацька розірвав! І звір в поставі гордій ту кулю враз прийняв, Та вже всі подальші не сприймав. Правильно ти все зробив та Тільки чому ти підкосивсь Кров’ю сніг цей оросив… І помираєш? Зненацька серед ночі клич звіра розбудив. Дуже недоречно він манив.
На узбіччі
Ну як тобі? Є що сказати? З вершини прожитих років Вдалося безодню пізнати Зневаживши межі і грати Як мріялось, як ти хотів? Чи може злетів до вершини Ну, хай не вершини, а так Без гонору й згадок в новинах Але у пристойному чині Оцінюєш дійсність на смак? Чи маєш про що жалкувати?.. Чи так? Чи здійснилось? Чи встиг?.. Чи там десь й застряг і не знати Чи бідкатись, чи поховати Надії на те, що не зміг?.. Ну як тобі серпень смакує Із присмаком зимних ночей? Скажи, а чи розум твій чує Що час вже тебе не лікує Що ти, а не він твій лакей?.. Тримаючись правого краю Чіпляєш узбіччя і тлін Вже зовсім не до небокраю Ні Пекла тобі ані Раю Лиш до призвичаєних стін Між ними піддавшись омані Тепла полохливій душі Ти сниш розчинившись в дурмані У мареві, в самообмані Тихцем доживаючи дні.
Прийняття
Не намагаюсь зупинити мить Розгледіти, відчути, пережить Живу як у якомусь забутті Порожнім видається все в житті Безбарвний день безбарвного буття Минає без жалю і вороття Стирає сенси і десь глибоко болить Душа не радується, думка не летить. Безглузда праця без надії і уяв Я сам дійшов до цього і прийняв І від буденності такої не втекти Залишилось по течії плисти. А потім від безсоння уночі Думки похмурі мовчки волочить Всі «проти» і всі «за» перебирати Без сподівання виходи шукати. Це не про те, що всі напасті в ряд Можливо просто скінчився заряд Або не знаю, що шукаю, чи не там Чи потураю лінощам й страхам. Та знову день безбарвний проминув А я на тому ж місці, де і був Дивлюсь на захід, пломеніють небеса І смуток погляд мій оперезав.
Втрата
Ніч. День. За гранню прожитих років, Без балачок і без дзвінків. Трухлявієш неначе пень. День. Ніч. І невимовлена печаль, Тупий та безпорадний жаль Ніяк не заберуться з пліч. Пусто. Червивий місяць як більмо. А ми лишились - живемо. І безпорадність, хоч ти лусни. Як, ти? Поміж небесних коромисел Дізнався сенс таємних чисел І всі прийдешні наші втрати?
Відродження
серед засніженого січня, просто неба без медитацій, без складання бізнес-плану без мотлоху всього, що ніби треба почну весну бурхливу розкудлану наллю безпечності по самі небокраї зцілюсь безмежжям від отруєнь сподівання відча́ю та тривог рясні врожаї минулому віддам і без вагання земля очиститься для нового цвітіння наповнить груди прохолода світанкова розіллє марево цілющого проміння і враз відродиться душа візерункова
Про дороговкази
упала зірка ніби з ляку й мерщій за обрій догорати а я роззявивши ротяку не встиг бажання загадати і опустивши зір під ноги та знов занурившись в обра́зи побрів до сонної берлоги зневаживши дороговкази
Чистий аркуш
Чистий аркуш хвилює безмовним тремтінням почину, Нескінченним багатством можливостей втілення форм. Я дивлюсь ніби крізь і, здається, шукаю причину Щоб уникнути долі на ньому писати притьмом. Тільки досить відмовок і досить мабуть блазнювати І чекати, що вдача підхопить і вмить освіжить. Пошук сенсу – порожній, а час не дозволить чекати. Усвідомлюєш істину: є що сказати – кажи. І відтак, ці емоції шрифтом біжать по паперу Та виплескують те, що можливо ховалось в душі. Я навчаюсь відвертості, в світ відчиняючи двері І відтворююсь сам в боязкому своєму вірші.
Завершення літа
Завершення літа бринить у пожовклому вітті, в світанках, в дощі, в мовчазній нерухомості плес, у поглядах, в снах, у мрійливих думок розмаїтті чи в перших щемливих акордах Sealed With A Kiss. Завершення літа... Цей порух цілком невловимий. Я знаю, що буде, та знов опиняюсь навзнак. І пам’яті хвилі відносять мене неквапливо в безмежні простори, які не зловити ніяк. Небесна блакить переповнює і поглинає. Я в ній розчиняюсь і лину як сотні разів. І світлий мій сум мою душу ніскільки не крає, бо варто прислухатись – чути її ніжний спів.
Ірраціональність
Подивись на свою руку, зазирни у диво-всесвіт, затримай в собі цю думку - і почуєш срібний плескіт. Та вони все вислизають… Раз, - і більше не впіймаєш відчуття, що осяяють та ідуть. Ти пам'ятаєш ті, інакші наші роки, що в ночах сліпих блукають? Незакінчені дороги знов про себе нагадають. Змінюючись в круговерті так безглуздо і… змістовно. Ці осяяння відверті, хоч й накреслені умовно. А тому ця нескінченність і гнітить і надихає. Інших вимірів належність непокоїть, поглинає.
Осіннє суцвіття для двох
Дощ ішов цілу вічність не знаючи втоми В цьому вальсі води застудилось повітря. Ми стояли з тобою під строкатим зонтом, Де калюжі збирали осіннє суцвіття Телефони знайомих, адреси квартир... Та однак не судилось продовження зливи Під якою випадок нас двох спокусив Але потім в сюжет вніс свої корективи... Все минуло: і злива і навіть жага І шляхи ледь зіткнувшись помчалися в розтіч Згаснув шал і залишилась тільки нудьга Що по вінця собою наповнила простір. Та життя не спинилось продовживши плин І зануривши спомин в своє розмаїття Де і злива і зонт і ми двоє під ним Де калюжі збирають осіннє суцвіття.
Сумʼяття
вітром сніжить і ялозить за шию шкрябає в мозку, що жити не вмію холодно. лід. безпросвітність. абзац п’ю не життя, а ганебний ерзац знову біжу між чужими світами марно горю, переймаюсь думками сплю. безпорадність. сум’яття. мара з вічного «потім» не буде добра що це? - між пле́тивом років питаю стежка біжить, та куди - я не знаю погляди. спогад. минувшина. страх вітром сніжить в посивілих очах
Про відновлення
Я напився безмежжям я блював абсолютом і заплутавшись в стежках я упав у розпуку. Я упав у канаву безпробудної хіті, поринав у неславу зачинявся від світу. Визирав з-за паркану наче злодій вагався та позбавившись стану я цілком відновлявся. Я відроджував душу за світанок чіплявся я повірив, що мушу я про це здогадався. не твердою ходою повертався між люди і вже міццю новою наповнялися груди
Оптиміст
Він невиправний оптиміст: ніколи не шукає броду і знов у місячну погоду босоніж рухається вниз. І там по схилам берегів вздовж течії світобудови не відчуваючи утоми блукає поміж дивних снів. То й що, що чорна смуга ця? Вона лише передумова, балансу вічного умова, що не отруює серця. Вже може вранішній досвіт все поміняє тут місцями. Неспокій, що блукав тінями розтане як весною лід.
Фоліант ностальгії
Такої зимної весни Не пригадаю. Цими днями Я не прийду ніяк до тями. А травень ніби повз летить: чи це в реальності, чи снить? А сни! Які то тільки сни! Стрімкі, зворушливі, яскраві Що залишаються в уяві На ранок шарпає, бринить Або під серцем защемить. А я дивлюсь у далечінь Все пориваюсь щось згадати А думку не сформулювати І кава вже не бадьорить Та ритуали не змінить. І не чекаючи прозрінь Бо, власне, що іще чекати Потрібно рухатись, не спати Наповнювати сенсом мить Бо час невпинний, струменить. Все так. Та ще одна весна Тепер позаду, у архіві У фоліанті ностальгії А усвідомлення не йде Життя бентежне і чудне.
Кабінет автора
Керуйте своїми книгами, переглядайте доходи та оновлюйте вміст.
0 грн
0
0
0
Мої книги
| Книга | Ціна | Продажі | Дохід | Розділи | Дії |
|---|
Платіжний статус
Система наразі симулює оплату читачами. Для автоматичного прийому реальних платежів на вашу картку, вкажіть токен MonoPay у налаштуваннях.
Останні продажі
Додати нову книгу
Заповніть метадані книги. Обкладинку можна вказати за посиланням.
Створення розділу
Напишіть або вставте текст вашого розділу.
Налаштування виплат
Підключіть ваші платіжні реквізити, щоб автоматично отримувати гроші від читачів.
Налаштування еквайрингу MonoPay
Платформа використовує MonoPay (MonoBank) для автоматичної генерації рахунків і зарахування коштів безпосередньо на вашу картку ФОП.
Як запустити без ФОП (3 кроки):
-
Отримайте Особистий API Токен
Перейдіть на сайт api.monobank.ua, авторизуйтесь за допомогою QR-коду у вашому додатку MonoBank та скопіюйте отриманий токен.
-
Вставте токен у форму ліворуч
Вкажіть вашу особисту картку
4441 1110 6989 5237та вставте токен у поле "Секретний токен MonoPay API (X-Token)". -
Увімкніть Реальний режим
Збережіть налаштування. Наш сервер автоматично перевірятиме ваші особисті транзакції на суму вартості відповідної книги та відкриватиме доступ читачам!
Реєстрація ФОП не потрібна для особистої творчої діяльності. Усі кошти йдуть на вашу особисту картку.
Обговорення розділу